Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2016 р. м. Київ К/800/3315/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Борисенко І.В.

Островича С.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30.09.2014

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014

у справі № 821/2427/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Укрнафта») звернулось до суду з позовом до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі по тексту - відповідач, Новокаховська ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.02.2014 №0000532200.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 30.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Укрнафта» з питань донарахування податкового законодавства в частині плати за землю за період з 01.01.2011 по 31.12.2013. За результатами даної перевірки складено акт №132/220-00135390 від 05.02.2014, в якому зроблено висновок, що підприємством занижено суми податкових зобов'язань по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 на суму 132879,43 грн., у тому числі: за 2011 року на 16488,69 грн., за 2012 року на 58195,37 грн., за 2013року на 58 195,37 грн.

Підставою для такого висновку стало те, що між Новокаховською міською радою Херсонської області та позивачем укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,1980га. в якому сторони узгодили розмір орендної плати в сумі 58402,08грн. на рік із розрахунку 12% від нормативної грошової оцінки, проте відповідач вбачає порушення у тому, що орендодавець прийняв нове рішення, яким визначив новий розмір грошової оцінки землі та який повинен був застосувати позивач до існуючих договірних відносин.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі за земельну ділянку за основним платежем на суму 132879,43 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 29098,68 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що затверджені Податковим кодексом України зміни щодо розміру орендної плати за земельні ділянки є лише підставою для перегляду умов укладеного договору, проте не тягнуть автоматичну зміну визначеного ним розміру орендної палати. А відтак, з огляду на те, що до договору оренди не внесено зміни щодо розміру орендної плати, підстави для її сплати позивачем у збільшеній сумі, на переконання судових інстанцій, відсутні, як, відповідно, і підстави для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії.

Проте, колегія суддів з таким висновком судів не погоджується з наступних підстав.

Зі змісту Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладання договору оренди земельної ділянки №004-05/09 від 25.05.2009; далі по тексту - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України), який, відповідно до пункту 1.1 статті 1, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ ПК України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплено в пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь - якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 02.12.2014 (справа № 21-274а14), 07.04. 2015 (справа № 21-117а15), 14.04. 2015 (справа № 21-165а15), 24.04.2015 (справа № 131а15).

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)І.В.Борисенко (підпис)С.Е. Острович